Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2016 року Справа № 905/49/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенко М.М. (головуючий), Вовк І.В. (доповідач), Нєсвєтова Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сіваш Агро" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.11.2015 року у справі № 905/49/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Агросвіт" до товариства з обмеженою відповідальністю "Сіваш Агро" про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 156 645,48 грн. у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання з оплати одержаного у квітні - травні 2014 року та липні 2014 року товару на підставі договору поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції від 26.03.2014 року № ПФ26/03-4 та видаткових накладних.

Рішенням господарського суду Донецької області від 03.08.2015 року (судді: Левшина Я.О., Макарова Ю.В., Філімонова О.Ю.) в позові відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.11.2015 року (судді: Мартюхіна Н.О., Агапов О.Л., Геза Т.Д.) зазначене рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь відповідача заборгованість в сумі 156 645,48 грн.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судом апеляційної інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, що 26.03.2014 року між ТОВ НВФ "Агросвіт" в особі Південної філії (продавець) та ТОВ "Сіваш Агро" (покупець) укладено договір поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції № ПФ26/03-4, за умовами якого продавець зобов'язався здійснити постачання товарів безпосередньо пов'язаних з технологічними процесами виробництва сільськогосподарської продукції покупцю/виробникові такої сільськогосподарської продукції, а саме: насіння, засоби захисту рослин, добрива, який покупець зобов'язується прийняти та оплатити відповідно до п. 1.2. цього договору на умовах, що вказуються сторонами в доповненнях.

Загальна кількість товару, "еквівалент ціни товару", "погоджений курс", асортимент, ціна, строки поставки, оплати та умови оплати товару, що постачаються за даним договором, визначаються сторонами на кожну окрему партію товару у доповненнях до нього (п.1.2. договору).

За умовами п. 3.1. договору ціна товару, що постачається продавцем вказується сторонами в доповненнях до даного договору і визначається сторонами як "тверда ціна" та "попередня ціна".

Відповідно до п. 4.1. договору покупець зобов'язується оплатити прийнятий ним товар в безготівковому порядку, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця, в строки встановлені в доповненнях до цього договору. Сторони за окремим доповненням до цього договору можуть вибрати іншу форму оплати за переданий товар.

Пунктами 4.2-4.4 договору визначено, що у разі прийняття покупцем товару, що не вказаний в доповненнях до цього договору, покупець тим самим надає свою згоду щодо ціни, кількості та асортименту прийнятого ним товару зазначеної в видатковій накладній.

Покупець оплачує товар, що був прийнятий ним, згідно з п. 2.5 даного договору, в строк, що указано в останньому доповненні до цього договору.

При перерахуванні коштів на розрахунковий рахунок продавця, покупець зобов'язується вказати в призначенні платежу, згідно якого договору здійснюється платіж з зазначенням дати та № доповнення. В разі відсутності таких реквізитів, продавець самостійно визначає порядок та напрями зарахування отриманих сум в погашення існуючих зобов'язань покупця.

Відповідно до п. 5.5 договору товар вважається переданим продавцем і отриманим покупцем при підписані покупцем видаткових документів.

На підтвердження поставки товару відповідачу за договором від 26.03.2014 року № ПФ26/03-4 позивач посилається на видаткові накладні: від 16.04.2014 року № ПФ/04-082, від 16.04.2014 року № ПФ/04-083, від 16.04.2014 року № ПФ/04-084, від 16.04.2014 року № ПФ/04-085, від 30.04.2014 року № ПФ/04-241, від 30.04.2014 року № ПФ/04-242, від 30.04.2014 року № ПФ/04-243, від 30.04.2014 року № ПФ/04-244, від 27.05.2014 року № ПФ/05-296, від 27.05.2014 року № ПФ/05-297, від 27.05.2014 року № ПФ/05-298, від 27.05.2014 року № ПФ/05-299, від 28.05.2014 року № ПФ/05-325, від 24.07.2014 року № ПФ/07-257 на загальну суму 1 886 466,92 грн., та зазначає про часткову оплату товару відповідачем в сумі 1 729 821,44 грн.

За актом звіряння взаємних розрахунків за період січень - жовтень 2014 року, підписаним представниками сторін та завіреним печатками товариств, станом на 31.10.2014 року заборгованість відповідача перед позивачем становила 3 577 168,43 грн.

Предметом даного судового розгляду є вимоги продавця до покупця про стягнення заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання з оплати одержаного товару.

Висновок суду першої інстанції про відмову в позові обгрунтовано недоведеністю позивачем факту поставки товару саме за договором від 26.03.2014 року № ПФ26/03-4.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що позивачем доведено обставини поставки продукції відповідачу на підставі договору та видаткових накладних, а останнім не доведено обставини оплати цієї продукції в розмірі заявленої до стягнення суми.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з вказаними висновками, як такими, що зроблені за неповно встановлених фактичних обставин справи, та визнає їх недостатньо обґрунтованими й передчасними.

Виходячи зі змісту ст.ст. 47, 43, 84 ГПК України рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до абз. 4 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.п. 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення").

Зазначеним вимогам оскаржені судові рішення не відповідають.

Так, дійшовши висновку про відсутність можливості встановити, що товар, визначений у видаткових накладних, на які посилається позивач, поставлений саме за умовами договору від 26.03.2014 року № ПФ26/03-4, оскільки в цих накладних міститься посилання на коди товару, які не визначені умовами спірного договору та доповненнями до нього, і в зв'язку з цим відмовивши в позові, суд першої інстанції ухилився від з'ясування фактичних обставин справи та правової кваліфікації відносин сторін і його висновки про неможливість встановити обставини спору не є вичерпними.

Зокрема, приймаючи рішення про відмову в позові про стягнення заборгованості, суд першої інстанції не з'ясував правової природи укладеного між сторонами договору, з урахуванням його умов і фактичних дій сторін, пов'язаних з виконанням взятих на себе зобов'язань, та які норми матеріального права підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

В свою чергу, апеляційний господарський суд, дійшовши протилежного висновку про задоволення позову, зазначених порушень, допущених судом першої інстанції, не усунув і прийняв постанову без посилання на норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття (п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України").

В порушення наведених норм процесуального права суд апеляційної інстанції прийняв і розглянув додаткові докази позивача, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, при цьому в постанові не зазначив підстави та мотиви такого прийняття.

Отже, суди обох інстанцій дійшовши протилежних висновків, як про відмову в позові, так і про задоволення позову, допустили порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, та не застосували норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

За таких обставин, прийняті судові рішення не можна визнати законними й обгрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сіваш Агро" задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.11.2015 року та рішення господарського суду Донецької області від 03.08.2015 року скасувати, і справу № 905/49/15 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий суддя М.Черкащенко

Судді І.Вовк

Н.Нєсвєтова